«Колір граната» Параджанова: чому варто дивитись відреставровану стрічку режисера й у чому її цінність

Author:
Артур Зайонц
«Колір граната» Параджанова: чому варто дивитись відреставровану стрічку режисера й у чому її цінність

Збереження кіноплівок старих фільмів та їх реставрація є таким же елементом охорони культурної спадщини, як реставрація старовинних картин або скульптур. Для того, щоб плівка, на яку був записаний фільм, збереглась якомога краще, треба докласти чимало зусиль. У 1980-х роках стало відомо, що захисна плівка для кінострічок піддається унікальній формі розпаду, відомій як «оцтовий синдром». А кольорова плівка, вироблена компанією «Eastman Kodak», на яку раніше знімали найчастіше, опинилася під загрозою вицвітання. Через неналежне збереження 90% усіх американських німих фільмів, знятих до 1920 року, і 50% американських звукових фільмів, знятих до 1950 року, є втраченими.

Серед втрачених могла б опинитись і легендарна стрічка «Колір граната», знята відомим українським режисером Сергієм Параджановим. Втім, у 2014 році її відреставрував кінофонд Мартіна Скорсезе. 3 жовтня унікальна відновлена версія «Кольору граната» вперше в Україні зʼявилася в національному прокаті. Його вже подивилися у кінотеатрах країни понад 10 тисяч глядачів та глядачок. Цей прокат відбувається в рамках осінньої ретролінії від кінокомпанії «Артхаус Трафік». У рамках програми 21 листопада в прокаті стартують покази «Мрійників» Бертолуччі.

Складнощі реставрації

Галузь збереження кіноплівок отримала визнання лише у 1980 році, коли ЮНЕСКО визнали «рухомі зображення» невід’ємною частиною світової культурної спадщини. 

Плівки активно руйнуються та вицвітають. Повністю запобігти цьому процесу спеціалісти не знайшли способу до сьогодні. Зберігання при ретельно контрольованих низьких температурах і низькій вологості може запобігти вицвітанню кольору й виникненню «оцтового синдрому». Однак якщо починає відбуватися розкладання, хімічні реакції, пов’язані з цим, сприятимуть подальшому погіршенню. І цей процес вже не зупинити.

Сучасне цифрове відновлення плівки дозволяє зробити зображення набагато якіснішим, ніж воно було. Експерти можуть виправити «тремтіння» і «переплетення» або неспівпадіння сусідніх кадрів, виправити колір та освітлення, прибрати подряпини на плівці за допомогою частин зображень з інших кадрів й т.д.

Втім, на жаль, така реставрація є дуже дороговартісною. За оцінками некомерційної організації «The Film Foundation», яку очолює Мартін Скорсезе, реставрація одної кольорової стрічки зі звуком коштує $80 тис. — $450 тис. 

Ще одна перешкода, яка стоїть на шляху відновлення плівки, — брак спеціалістів. До початку 1990-х років не було жодної спеціальної академічної програми зі збереження плівки. Лише зараз університети в різних куточках світу пропонують дипломи про збереження та архівування плівок.

Мартін Скорсезе є, власне, одним з тих режисерів, хто першим забив на сполох про небезпеку втрати кіноплівок. Він настільки боявся вицвітання кольорових плівок і їх руйнації, що навіть у 1980 році зняв «Скаженого бика» чорно-білим. 

У 1990 році Скорсезе заснував «Film Foundation». Це неприбуткова організація зі штаб-квартирою в США, яка займається збереженням фільмів і показом відреставрованого та класичного кіно. Він створив цю організацію разом з Френсісом Фордом Копполлою, Клінтом Іствудом, Стенлі Кубриком, Джорджем Лукасом, Стівеном Спілбергом та іншими.  

Фонд збирає кошти, розказує про особливості збереження плівки та створює освітні програми про кіно. «Film Foundation» разом із партнерами відреставрував вже понад 900 фільмів. 

Реставрація «Кольору граната»

Серед тих фільмів, які вже відреставрував «Film Foundation», є й «Колір граната» Параджанова. Відреставровану стрічку показали на Каннському кінофестивалі у 2014 році та на Нью-Йоркському фестивалі, де її особисто представив Скорсезе. 

Дослідник історії кіно й творчості Параджанова Джеймс Стеффен, знайомий з процесом реставрації «Кольору граната», у своїй статті розповів певні деталі про відновлення цієї стрічки. 

За його словами, фільм Параджанова на сьогодні зберігся у двох різних версіях: вірменська версія, яка має титри та інтертитри вірменською мовою, і радянська версія, яка є коротшою, перемонтованою режисером Сергієм Юткевичем та призначена для більш масового глядача. «Film Foundation» Скорсезе та «Cineteca di Bologna/L'Immagine Ritrova» відновили обидві версії. Але глядачі по всьому світу зараз бачать саме вірменську відреставровану версію. Крім того, вірменська версія «Кольору граната» є найближчою до оригінального задуму Параджанова. Хоча й ця версія вже зазнала втручання радянських цензорів. 

Як зазначає Стеффен, відновлення «Кольору граната» відбувалось за допомогою кількох елементів. Негатив з камери досі зберігається в Держфільмофонді Росії. Другий дублікат перебуває в Національному кіноцентрі Вірменії. «Film Foundation» отримав доступ до обох плівок. Для звукового супроводу, де це було можливо, використовували оригінальний магнітний запис, що зберігається в Держфільмофонді Росії, та оптичну доріжку з вірменського відбитка для аудіофрагментів, яких немає в нарізці Юткевича.

На думку кінознавця, відреставрована версія стрічки «Колір граната» вийшла дуже якісною. Зображення стабільне й без пошкоджень. Можна побачити навіть ті кольори, яких не було видно на старіших версіях фільму. 

Таким чином зберегли й відновили одну з найважливіших стрічок Сергія Параджанова.