«Нас не просили ставати військовими, але маємо стояти гідно»: добровольці, які долучилися до ЗСУ восени 2023 року
24 лютого 2022 року біля військкоматів у кожному місці формувалися черги із десятків людей. Не всі змогли одразу долучитися до Збройних Сил, тому обирали сфери, де могли бути корисні у той момент.
Однак на другий рік повномасштабного вторгнення військові неодноразово закликали людей долучатися до війська та нагадували, що ті, хто пішов воювати у 2022, отримують поранення або гинуть.
Тому ті, хто не вистояв чергу взимку 2022 року, вирішують стати військовими восени 2023 року.
Про українських добровольців, які долучилися до війська восени 2023 року, їхню мотивацію, підготовку та підтримку — у матеріалі.
Послухати матеріал:
Назар Войтенков, рекрут
23-річний Назар Войтенков — колишній телевізійний журналіст «5 каналу» та студент магістратури Інституту журналістики. З початком повномасштабного вторгнення працював з військовими та їхніми рідними, а також з тими, хто пережив окупацію та російські катівні.
«Я їздив у відрядження у східні та південні регіони України, де, окрім роботи, шукав однодумців. Люди, з якими спілкувався найчастіше, не були дотичні до військової служби і не були народжені для цього. Проте у них є любов до своєї держави», — говорить хлопець.
Поміж відряджень, постійною роботою та навчанням Назару здавалося, що він робить недостатньо. Тому періодично шукав вакансії в ЗСУ на посаду пресофіцера.
«Одна з мотивацій покинути журналістську професію — це відчути свою ефективність на 100%. Хотів бути корисним на посаді у військах з тими знаннями, які маю», — каже Назар Войтенков.
У жовтні Назарова знайома сказала, що з’явилася вакансія пресофіцера. Тоді він одразу вирішив йти до війська.
«Це був момент, коли зрозумів, що втратити можливість не можна. Я не уявляв, як закінчу навчання. Проте одразу погодився, бо якщо не зараз, то коли?» — згадує рекрут.
Назар підписав контракт із ЗСУ, прийняв присягу та відправився на курс молодого бійця. Спершу прибув на полігон в Україні, там запропонували поїхати на навчання у Велику Британію.
«Нас не просили ставати військовими. Це випробування, яке маємо пройти гідно. Ми не винні в тому, що народилися поруч із Росією. Не наша проблема, що ця держава — агресорка, але наше питання в тому, як ми зустрінемо її агресію»
— говорить Назар.
У грудні 2023 року хлопець отримав диплом магістра. Згадує, що керівництво університет зрозуміло і дозволило не відвідувати пари. Однак на захист диплома має з’явитися перед комісією.
Назар готувався до служби морально, налаштовував себе, що його знання будуть корисні у війську. З фізичною підготовкою важче: відчув це під час курсу, коли тіло не завжди було готове до великих навантажень.
«Втішений, що фізично вже готуюся. Поперек та спина звикли до бронежилета, а ноги — до ваги рюкзаків», — жартома каже хлопець.
Морально також готував і рідних, пояснюючи свій вибір: «Рідні розуміють, що це важливо та потрібно, і прийняли мій вибір. Проте запитують, чи я не жалкую і може все ж повернуся. Я їм пояснюю, що повернутися вже не можна», — говорить хлопець.
«Мене мотивує бажання помсти. Моя цивільна робота показала, як багато зла наробила Росія. Я бачив загиблих в Бучі та руйнування українських міст, був на ексгумації. Це захист майбутнього в рідному домі, який я не хочу шукати поза межами України. Я страшенно люблю цю державу і хочу, щоб спадком для моїх нащадків стала мирна Україна»
— наголошує Назар.
Маргарита, бойова медикиня штурмової роти
23-річна Маргарита у цивільному житті працювала баристою в кав’ярнях. Дівчина родом з Кам’янського на Дніпропетровщині, певний час проживала на Полтавщині, а з 17 років — у Києві.
Після 24 лютого 2022 року волонтерила. Думки долучитися до лав ЗСУ були з першого дня повномасштабної війни.
«У мене був страх, що радянська армія — це важко. Було страшно повністю змінити своє життя і втратити комфорт», — каже дівчина.
29 вересня 2023 року дівчина ухвалила рішення долучитися до ЗСУ. Вплинула підтримка та розуміння мами. Через декілька днів Маргарита вже стояла в Територіальному центрі комплектування.
«Я пішла [до лав ЗСУ], бо постійно відчувала, що роблю недостатньо. Багато моїх друзів або воюють, або готуються. Ні гроші, ні слава, ні медаль не були мотивацією. Просто роблю так, як треба. Хочу повернутися в цивільне життя в мирній Україні»
— говорить Маргарита.
Готуючись до служби, дівчина відвідувала терапевта, аби налаштуватися морально. Також їздила в Краматорськ, будучи цивільною, спілкувалася з військовими, проходила курси тактичної медицини.
«Знаю, що на війні холодно й страшно. Знаю, що багато чого доведеться витримати. Знаю, що будуть гинути люди, до яких буду прив’язана. Все найгірше про війну я вже знала зі спілкування з військовими. Мені залишається це побачити та відчути»
— каже дівчина.
Найбільше військовослужбовицю мотивують люди. Розповідає, що колектив роти хороший. Вона знайшла друзів та веселу компанію. Отримує багато підтримки від друзів та рідних, вони постійно приїжджають, коли у неї є змога побачитися з ними.
«Я не прийшла в армію померти. Я прийшла жити за своїми принципами. Жити так, щоб померти було не соромно», — наголошує вона.
Влад Крупко, військовослужбовець 3-ї штурмової бригади
24-річний Влад Крупко родом з Краматорська на Донеччині. У 2016 році переїхав у Львів для навчання в Українському католицькому університеті. У 2022 році закінчив магістратуру за спеціальністю «Медіакомунікації». Мав власну рекламну агенцію, працював з відеопродакшеном та дизайном.
Після початку повномасштабного вторгнення хлопець почав волонтерити. Долучитися до війська Влад намагався ще у перші дні повномасштабного вторгнення, але відмовляли у військкоматі, тому переключився на волонтерську діяльність.
«Внутрішньо відчуваю, що війна наздогнала мене другий раз (перший раз війну Влад побачив у 2014 році, коли Росія почала наступ на схід України — ред.). Я ніколи не міг подумати, що одночасно можуть бомбити Краматорськ (у місті проживали батьки Влада, які вже виїхали за кордон — ред.) та Львів», — розповідає хлопець.
Вдруге бажання долучитися до Збройних Сил з'явилося навесні 2023 року. Влад Крупко хотів потрапити саме в 3-тю штурмову бригаду, де воює багато друзів, з якими працював як волонтер. До бригади вдалося долучитися за запрошенням. Проте через бюрократичну складність зміг оформитися на службу лише восени 2023 року.
«Коли в моє життя увірвалось 3-тя штурмова бригада, зрозумів, що точно піду на військову службу. Мені подобається їхній підхід до роботи — відповідальність, згуртованість, єдність»
— каже Влад.
Перед службою потрібно місяць провести в спеціальному рекрутинговому центрі: тут проходять фізичну, морально-психологічну та тактичну підготовку.
«Я побачив людей, які свідомо йдуть і хочуть ставати штурмовиками. Це вмотивовані військові, які будуть робити все для перемоги», — каже хлопець.
Після рекрутингового центру, наприкінці вересня 2023 року Влад Крупко поїхав на курс молодого бійця у Францію.
З рідних хлопця в Україні залишилися бабуся та дідусь, які наразі живуть біля Львова. Говорить, що вони його підтримують, але рішення сприйняли не радісно, проте з розумінням, що це потрібно.
Також хлопця підтримує його дівчина. Вона збирає передачки, необхідні речі, вивчає військовий сленг та мову калькулятора, жартома говорить Влад.
«Найбільше мотивує те, що я хочу дітей. Хочу, щоб вони побачили квітучу і сильну Україну, а не те горе, яке пережили ми»
— каже військовослужбовець.
