Про колонізаторство, страх та рабство або ж просто — про російське суспільство
Я пишу цю колонку ввечері 24 лютого, в річницю повномасштабного наступу. Неофіційно повідомляється, що Росія здійснить ракетну атаку вночі, тож редакція Свідомих вже пропрацювала план роботи в нічну зміну. Я ж згадую, як рік тому теж сиділа та писала новини для стрічки, які лились рікою. Всередині вирував страх та ненависть. Рік потому страху немає, проте ненависть залишилась.
З 2014 року Україна намагається тримати тему російсько-української війни на вустах, але пояснити іноземцям, що на сході України вмирають люди та знищуються міста було доволі складно. Проте, коли в прямому етері вони побачили, як ракети б’ють по Києву, усвідомлювати, що таке війна, почали швидше.
Та все ж є одна річ, яку українцям важко пояснити світові — ми ніколи не будемо друзями з росіянами. Коли запитують про подальші відносини з Росією, я моделюю ситуацію із кривдником та постраждалим. Коли постраждалий в безпеці, ніхто не очікує, що він / вона піде на контакт з кривдником. Навпаки, головна задача — вберегти від будь-якого контакту.
Ми не вважаємо себе жертвами. Ми борці. Проте Росія є, була і буде кривдником в цій історії. Тоді чому світ так сильно хоче звести нас з росіянами за один стіл?
Існує думка, що росіяни не можуть нічого вдіяти з Путіним. І що війну веде лише президент Росії, а звичайні громадяни тут ні до чого. Проте державні процеси не так працюють, відповідно миритись з такою тезою не варто.
Світ вірить і в хороших росіян: Юрія Дудя, Алєксєя Навального та в іншу так звану опозицію. Та якщо проаналізувати їхні тези, можна зрозуміти, що їхня свідомість така ж колонізаторська, як і політика Путіна. Лише поки в менших масштабах.
До прикладу, Алєксєй Навальний погоджується з тим, що Росія незаконно вторглась в Україну. Він також усвідомлює, що Росія незаконно окупувала Крим. Однак повертати півострів, на думку Навального, Росія не має. «Він ж не бутерброд, щоб його туди-сюди повертати», — казав він кілька років тому. За логікою Навального, можна окуповувати привабливі території.
Також варто не забувати, що Навальний — це опозиція Путіна. Опозиція, яка щоразу дає маху на питаннях щодо деколонізаційних процесів. Згадаймо хоча б його реакцію на створення в Україні незалежної від Росії церкви. Цю подію «опозиціонер» розкритикував, звинувативши в цьому Путіна.
«Сьогодні відбудеться подія історичного масштабу. Розкол. Собор у Києві завершить створення Помісної церкви в Україні. РПЦ (Російська православна церква) втратить до половини “живих” доходів. Те, що створювалося кілька сотень років, було зруйновано Путіним і його ідіотами за чотири роки. Путін — ворог російського світу», — заявив тоді Навальний.
Також він повторює тези Путіна про «один народ», хоч і визнає, що ці слова є образливими для українців.
Та це не заважає йому просувати свою «трагічну долю» на світовій арені. Так, фільму про історію життя Навального вдалось потрапити в шорт-лист премії «Оскар».
Окрім віри в російську опозицію, дивують звернення світових зірок до «бідних росіян, які тримаються і протистоять режиму». Виникає питання: «А де протистояння?».
Якщо протистояннями називається збір пʼятьох людей з плакатами чи покладання квітів до памʼятника Лесі Українки в річницю повномасштабного вторгнення, тоді Помаранчеву революцію (зібралося до 500 тисяч людей) та Революцію Гідності (де лише загиблих 106, а поранених 1372 людини) можна назвати війнами.
Світовій спільноті варто зрозуміти, що росіяни ніяк не борються з режимом Путіна. Вони його приймають. Незалежний російський аналітичний центр «Левада-Центр» наводить такі дані: в березі 2022 року 68% росіян підтримали дії російських військових, у грудні 2022 року підтримка зросла до 75%. Інший незалежний проєкт «ExtremeScan» зазначає, що підтримка з 64% впала до 55% (станом на жовтень 2022).
Читала репортаж в New York Times про те, що відбувається 24 лютого 2023 року в Москві. Журналіст поспілкувався з деякими росіянами. Одні сприймали вихід продуктів з російського ринку як можливість для їхніх брендів заповнити нішу та розвиватись. Інші порівняли санкції з ковідним періодом, мовляв, це не буде тривати вічно.
18-річному хлопцю було шкода [українців, — прим. ред.], і він поклав квіти біля памʼятника Лесі Українки. Але співчуття нічого не змінять. Від цього Путін не передумає запускати ракети.
Через рік повномасштабного вторгнення мене не дивує така позиція росіян. Проте сподіваюся, що люди, які прочитають цей репортаж, поставлять собі питання: «Чому росіяни не чинять опір?».
Ситуація росіян не безвихідна. Вона складна, але вихід із неї є. Насправді тактика повинна бути така ж, як в Путіна. Він намагається виграти кількістю, то чому 142 мільйони росіян (станом на 2015 рік) не можуть постати проти одного Путіна?
Так, їх битимуть кийками, вбиватимуть, саджатимуть за ґрати, а у вʼязницях катуватимуть. Повалити режим за один день неможливо. А після повалення режиму потрібно змінювати не лише систему, але й світогляд. Це складна робота, проте варта цього.
Однак росіянам легше жити зі страхом та смиренністю в тоталітарному режимі.
Останнє моє питання буде до тебе: «Чи варті росіяни твого співчуття?»
Поки якийсь умовний Ніколай в Москві висловлює свій жаль, а світ висловлює співчуття Ніколаю, я витягну переноску для своєї кішки, в очікуванні чергової ракетної атаки Росії.
