Війна, геноцид чи збройний конфлікт: як в підручниках історії напишуть про російське вторгнення?
Українці жартують, що майбутнім випускникам буде складно складати іспит з історії України через події останніх років, адже живемо в історичні часи.
Проте спершу варто розібратися, як взагалі називати ці події. Геноцид, війна чи конфлікт?
7 червня на 20-му Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA відбулася дискусія «Конфлікт, війна, геноцид? Що напишуть про російську агресію підручники з історії?» в межах RIGHTS NOW! & «Архів війни».
Про те, що слова означають в міжнародному праві та як трактують події в Україні, як та що документувати, аби довести злочини росіян, читайте у матеріалі.
Тлумачення подій
У праві кожне слово має чітке визначення та поділ на елементи. Це відбувається і тоді, коли йдеться про збройний конфлікт, війну, геноцид чи будь-який інший злочин.
Щоб констатувати війну на рівні міжнародного права, вона має бути оголошена. У Гаазькій конвенції йдеться, що визначення «війна» передбачає формальний акт оголошення збройного протистояння.«У правовій дискусії ми рідко звертаємося до слова війна, тому що ніхто після 1945-го року її не оголошує. Натомість говоримо про збройний конфлікт», — каже юридичний директор ГО «Truth Hounds» і спеціаліст з міжнародного гуманітарного права Дмитро Коваль.
За його словами, поняття війна, збройний конфлікт та геноцид не обов'язково контраверсійні — радше доповнюють один одного. Кожне слово, яким тлумачать події, обумовлює подальші дії та оцінку, за якими триватиме розслідування.
Коли є чітко окреслене визначення подій, то національні та міжнародні експерти знають, як доводити окремий злочин, пояснює керівник Департаменту протидії злочинам в умовах збройного конфлікту Офісу Генпрокурора Юрій Бєлоусов.
«Слова мають значення для оцінки того, що відбувається. Для правників конкретне визначення ситуації свідчить, в якому напрямку будувати рух в правоохоронних установах», — каже Бєлоусов.
Що таке збройний конфлікт та агресія?
Збройна агресія — протиправне застосування збройної сили однією державою проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої, йдеться у Законі України «Про оборону України».
Агресія — злочин, пов'язаний з плануванням, підготовкою збройного конфлікту. Це стосується вищого російського політичного керівництва, яке ухвалювало рішення, —
говорить Бєлоусов.
Він також наголошує, що агресія — не синонім до війни. Відповідно до міжнародного права, це окремий склад злочину (сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення — ред.).
Міжнародне гуманітарне право — надзвичайно прагматична сфера права. Їй не цікаво, хто розпочав війну, хто є агресором, а хто — жертвою. Цікавить, за якими правилами ведеться війна,
— каже Дмитро Коваль.
Натомість збройний конфлікт — це зіткнення між державами або сторонами, що ворогують, в межах території однієї країни.
Де-факто відбувається міжнародний збройний конфлікт. Саме цей термін юридично описує те, що відбувається в Україні,
— пояснює Юрій Бєлоусов.
Геноцид
Геноцид — міжнародний злочин, який позначає знищення певної групи суспільства — національної, етнічної, расової чи релігійної — з конкретною метою — щоб ця група перестала існувати.
Після 24 лютого 2022 року визначення «геноцид» в правоохоронних колах звучало не часто, а домінантним [терміном] була агресія, каже керівник Департаменту протидії злочинам в умовах збройного конфлікту.
Термін почали вживати після жовтня 2022 року, коли Росія масовано атакувала енергетичну інфраструктуру. Росіяни хотіли створити умови, в яких українці не зможуть вижити, що свідчить про знищення як нації.
Ми почали розбирати з міжнародними партнерами, як будемо ідентифікувати події через декілька десятків років. Одним з елементів геноциду, які прописані в конвенції ООН, є створення фізичних умов, які призведуть до знищення певної групи. Залишитись без світла та тепла — це загроза життю,
— сказав Бєлоусов.
Згодом геноцидом почали окреслювати знищення медичних закладів, блокування евакуаційних коридорів та винищення підручників на тимчасово окупованих територіях.
Документування злочинів
Історичні факти часто базуються на документах. У шкільних підручниках з історії бачимо папери з печатками та підписами офіційних осіб. Під час опису сучасних подій в Україні будуть звертатися до правоохоронних органів, судів та прокуратури — тих, хто найбільше на законодавчому рівні фіксував події. «Уся країна документує та збирає докази війни. Це радує, але не з усім можна працювати як із доказовою базою. Важливо розмежовувати поняття інформація та доказ», — говорить Юрій Бєлоусов.
Спеціаліст з міжнародного гуманітарного права Дмитро Коваль також наголошує, що будь-яка інформація не може стати доказом.
Шматочок інформації може нам про щось свідчити, але є фактори, які заважають стати реальним доказом. Якщо першоджерело інформації, місце фіксації є невідомі, або немає схожих свідчень — це не доказ,
— говорить Дмитро Коваль.
Розслідування воєнних злочинів
Юрій Бєлоусов повідомив, що наразі в Україні з початку повномасштабного вторгнення зареєстровано близько 90 тисяч воєнних злочинів. 99% з них будуть розслідувати українці, а не міжнародні установи.
Цінним є не стільки місце, де розглядаються справи, а те, як їх розглядають. Важливо вивчати кожний елемент, доказ та деталь,
— зауважує Коваль.
Він вважає, що якісні умови розслідування можна забезпечити в будь-якій юрисдикції, зокрема в українській.
«Це доводить, що Україні не потрібно виборювати можливість розслідування лише в міжнародних правоохоронних установах», — говорить Коваль.Міжнародний кримінальний суд та інші міжнародні судові інституції мають робити те, що не може національна система, пояснює Бєлоусов. А спроможність міжнародного кримінального суду в Україні обмежена через велику кількість російських злочинів та брак міжнародних експертів.
Розслідування повинне бути якісним. Якщо заочно засудимо якогось російського військовослужбовця, а він доведе, що його в той день там не було, це зіпсує репутацію, негативно відобразиться в міжнародних інституціях під час засудження росіян,
— каже Бєлоусов.
Дмитро Коваль вважає, що може бути кілька шляхів, за якими варто рухатися з розслідуванням геноциду. По-перше, оперувати міжнародним визначенням поняття, яке закріплене в конвенції ООН, — вчинення дій з наміром знищити, повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову або релігійну групу. А саме:
- вбивство;
- заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу;
- умисне створення таких життєвих умов, які розраховані на повне чи часткове фізичне знищення;
- заходи, розраховані на запобігання дітонародження;
- насильницька передача дітей з однієї групи в іншу.
Інший варіант — говорити, що українське законодавство дозволяє трактувати геноцид ширше. Українці окреслюють знищення не лише фізично, але й через культурне винищення: викрадення, завезення підручників тощо. «Цілеспрямовані дії з руйнування українських музеїв, історичних пам’яток в Україні, місць богослужіння, знищення українських книг, заборона використання української мови у підконтрольних росіянам територіях — це спроба стерти культурні, історичні та мовні ознаки», — йдеться в законі.
Знищення нації через освіту та депортацію дітей. Масовані обстріли цивільної інфраструктури. Підрив Каховської ГЕС та блокування евакуації — все це Україні доводити в міжнародних інституціях як окремі злочини, які запишуть в історію.