Як Миколаїв вистояв у 2022 році. Історія оборони міста

Як Миколаїв вистояв у 2022 році. Історія оборони міста

Коли почалась повномасштабна війна, росіяни пішли у наступ з Кримського півострова, окупованого від 2014 року, та почали захоплювати території півдня України. Тоді в окупації опинилась більша частина Херсонської області, і сам обласний центр. 

Так само росіяни хотіли захопити Миколаїв, аби просунутись далі півднем та ізолювати Україну від Чорного моря. На півдні розташована Південноукраїнська АЕС, яка могла бути ще одним інструментом ядерного терору в руках росіян.

Про те, як росіяни намагались захопити місто та як його вдалось втримати українським військам — читайте у матеріалі. 

Прослухати матеріал:

Дві колони наступу 

Генерал-майор ЗСУ та керівник оборони Миколаєва Дмитро Марченко згадував, що одна колона росіян пішла на Миколаїв, інша — в обхід міста, до Вознесенська, щоб створити дугу для оточення та наступу.

«Це той сценарій, який був застосований під Маріуполем. Тобто були сили, які вели бої в місті, а були сили, які хотіли зробити велике кільце, щоб туди не можна було пробити стежку для підсилення чи евакуації. А потім це кільце мали стиснути на Миколаєві й зробити з Миколаєва Маріуполь», — розповідав генерал місцевій комунальній телерадіокомпанії «МАРТ». 

Марченко пригадував, що колона, яка атакувала Миколаїв із боку Херсона, налічувала близько 2 000 одиниць техніки, а група, яка пішла в обхід, — 1300 одиниць.

На початку березня росіяни з гелікоптерів висаджували десант у районі Ольшанського-Костянтинівки-Трихат. Його ліквідували українські захисники.

Дмитро Марченко поділив місто та його околиці на зони. Оборона кожної була закріплена за конкретним військовим підрозділом. Усі наявні екскаватори залучили, щоб рити окопи. На блокпостах ставили бетонні укріплення та протитанкові їжаки.

Переправа через річку

Важливим завданням російської армії було форсувати річку Південний Буг. Але цього або не давали зробити українські війська, або росіянам не вдавалось закріпитись, або переправи не витримували важку техніку. Аби не дати росіянам перебратись, деякі мости підривали. Командир 123-ї окремої бригади територіальної оборони Юрій Чапленко розповідав, що через нестачу підривних засобів доводилось застосовувати авіабомби. 

«У них [росіян] не було на картах наших [водних] каналів і систем зрошення річки. Там лише два мости залишили. Усіма іншими ми не дали змогу перетнути річку. Вони утикались у канали, шукали шлях обʼїхати, але не могли знайти. У цей час по них працювала (українська — ред.) артилерія, міномети», 

  — згадував у фільмі ТРК «МАРТ» про оборону Миколаєва голова Миколаївської обласної військової адміністрації Віталій Кім.   

Один міст таки зберегли. На цьому наполіг генерал Марченко. Коли весь березень 2022 року поблизу Миколаєва точились бої, евакуацію населення, доставку гуманітарної та військової допомоги здійснювали дорогою через Південнобузький міст на Одесу. Марченку вісім разів давали команду підірвати міст, але він щоразу знаходив аргументи, чому цього не варто робити. Хоча Дмитро Марченко ухвалював головні рішення, у відповіді Свідомим він наголошує, що до оборони міста доклалось багато людей, і не хоче, аби складалось враження, ніби тільки він захищав місто.

Бої за летовища 

Окрім форсування річки, стратегічною ціллю росіян було захоплення летовищ, щоб потім висадити туди десант. Під Києвом армія РФ націлилась на Гостомель, біля Херсона — на Чорнобаївку, а поблизу Миколаєва російські війська хотіли захопити аеродром у Кульбакиному. 

Один із вирішальних боїв за цей аеродром відбувся 4 березня. У боях за нього брали участь, зокрема, поліціянти під командуванням Віталія Даніли — тодішнього начальника патрульної поліції в Миколаївській області, а зараз заступника начальника Головного управління Національної поліції на Миколаївщині.

«Це перша спроба армії РФ зайти в місто та закріпитися. Взявши особовий склад патрульної поліції, а це рота "Тор" та спеціальна група, які мали навички володіння зброєю: гранатометами, автоматами, кулеметами. Ми підійшли до аеродрому. Одну групу я виставив від Широкобалківського мосту. А іншою групою, близько 20 осіб, ми пішли зі сторони мого управління і зайшли в аеродром. Відбувся бій, ми не дали змогу закріпитися», — розповів Даніла «Суспільному».

Зазнавши втрат в особовому складі та техніці, близько 19:40 російські війська відійшли до Миколаївського авіаремонтного заводу.

Кульбакине — не єдине летовище, де намагались закріпитись росіяни. 7 березня 2022 року почалось у Миколаєві з масованого обстрілу на світанку. А пізніше, вдень, росіяни намагались захопити Миколаївський міжнародний аеропорт, розташований за 13 кілометрів від обласного центру.

Відбивали летовище військовослужбовці 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади, 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського, 36-ї окремої бригади морської піхоти, спецпризначенці та бойовий підрозділ патрульних Віталія Даніли.

«Вони хотіли піти в атаку, але ми їх відстрілювали, потім відпрацьовували з усіх видів озброєння. І коли вони (російські військові — ред.) вже зрозуміли, що аеропорт не зможуть взяти, а з іншої сторони 79-ка також затискає, щоб не залишитися в кільці, вони ухвалили рішення відступати», 

— розповідав Віталій Даніла.

Після відбиття аеропорту українські війська почали відтісняти росіян від Миколаєва. 18 березня армію РФ, що була південніше міста, відкинули до адмінмежі з Херсонською областю.

Стало зрозуміло, що Миколаїв вистояв. 24 березня Володимир Зеленський надав Миколаєву звання міста-героя. Хоча постійні обстріли міста тривали до листопада — поки до міста досягала російська артилерія й ЗСУ не звільнили правобережжя Херсонщини. 29 березня 2022 року армія РФ завдала ракетного удару по будівлі Миколаївської ОДА. Там загинули 37 людей — найбільше у Миколаєві за час повномасштабного вторгнення. 12 квітня 2022 року російські війська перебили водогін Дніпро-Миколаїв і на місяць лишили місто без централізованого водопостачання. 

«Російські війська пропустили момент, коли вони могли взяти Миколаїв. Це [було] на початку березня. Це був єдиний шанс, коли місто було не зовсім готове. Коли люди були морально пригнічені — тоді у них був шанс це зробити. Ми цей шанс зламали. Ми взяли ініціативу в бою», 

  — казав генерал Дмитро Марченко.