Що таке «закриття неба»?

Автор:
Тарас Чмут
Що таке «закриття неба»?

Тарас Чмут — голова фонду «Повернись живим», військовий аналітик, волонтер, учасник російсько-української війни

Що на практиці означає закриття неба від НАТО? 

Країни НАТО чи окремі держави, або НАТО як інституція ухвалюють рішення про те, що з визначеного числа в межах визначених координат встановлюється безпольотна зона. Це означає, що всі літаки або літальні апарати, які з’являються в цій безпольотній зоні, будуть знищуватись. Для цього на певних аеродромах визначається черговий ряд сил і засобів, які здійснюють контроль повітряного простору, а за необхідності вогневе ураження. 

Протиповітряна оборона та оголошення безпольотної зони — це дві різні історії

Потрібно відрізняти міжнародну технічну допомогу (це те, що нам надають, наприклад, ППО) та безпольотну зону. ППО — це в контексті міжнародної технічної допомоги. Нам її можуть надавати та продавати окремі країни. Вона пов’язана з небом, але не стосується введення безпольотної зони. Україна просить, щоб НАТО вирішило, що з певного періоду в певній зоні літати нікому не можна, крім, наприклад, України, або навіть Україні. І далі, якщо в повітряному просторі хтось з’являється, його знищують.

Чиї літаки використовують для закриття неба?

НАТО не має своїх бойових літаків. Певні країни, як США, можуть надати свої літаки. Можна згадати Лівію: свого часу там було введено безпольотну зону. Але це не означає, що всі країни НАТО можуть підтримувати таке рішення. 

Як ухвалюють рішення про безпілотну зону?

Теоретично, щоб ухвалити рішення про закриття неба, потрібне ухвалення відповідної резолюції Ради безпеки ООН. Проте можна згадати Ірак, де були коаліційні сили, які боролись з Хусейном. Тоді вони діяли без мандату Радбезу ООН. Теоретично, НАТО може діяти без залучення резолюції Радбезу ООН. Наприклад, Сполучені Штати можуть самі ввести безпольотну зону — в них є сили і засоби для цього. 

Ми можемо замінити й іншими засобами закриття українського неба від НАТО, проте цей процес потребує часу

Ми не можемо просто купити літак і на ньому літати, якщо це не Мі-29, Су-25, Су-27, на які ще потрібні екіпажі. Якщо ми говоримо про ППО, то це або радянські системи, які вже малоефективні, або західні, які потребують навчання і цілої інфраструктури. Відповідно це все час, якого в нас немає.

Передача додаткових літаків виграла б нам час

Якби все ж ухвалили передачу Україні літаків, це б, звісно, допомогло, адже додаткові літаки й пілоти б виграли нам час. Проте це все ж відтермінування. На суші ми воюємо й маємо успіхи. А от в повітрі в нас не виходить, як мінімум тому, що в Росії більше авіаційної техніки, яка є трохи кращою та новішою. 

Як наслідок, в повітрі ми відгрібаємо. Кількість бортів в нас менша — таким чином втрата одного українського борта для нас значно відчутніша, аніж втрата російського для Росії. РФ може поповнити кількість бортів, адже в них є серійне виробництво, яке за рік може виготовити певну їх кількість. В України цього немає, відповідно в нас немає ресурсу поповнювати втрати. У короткостроковій перспективі це можна зробити, якщо нам нададуть, чи ми зможемо купити колишні радянські літаки у країн колишнього Варшавського договору або в тих країн, куди вони продавались.