Голоси окупації: Сєвєродонецьк

22 липня 2022 року Сєвєродонецьк мав святкувати восьму річницю звільнення від тимчасової російської окупації 2014 року, але натомість переживає другу. 28 лютого російська армія почала перші обстріли міста. Бої за Сєвєродонецьк точилися чотири місяці. Місто стало символом спротиву — це був останній форпост на шляху Росії до майже повного контролю Луганщини. 

У місті вщент зруйнована житлова та соціальна інфраструктура, близько п’яти місяців відсутні комунікації та зв’язок, на вулицях та у дворах будинків копають братські могили. Росіяни планують розпочати так звану «евакуацію» цивільних жителів через «складну гуманітарну ситуацію в регіоні». Українська влада припускає, що «евакуація» є підготовкою росіян до оборони.

«Свідомі» розповідають історію сєвєродончанки, якій вдалося виїхати з міста напередодні окупації Росією. Імена героїв змінено з міркувань безпеки.

У лютому 2022, як і майже 9 років тому, Олександра з родиною змушена була покинути свій дім через загрозу російської окупації. Чутки про плани повномасштабного вторгнення не давали спокою — вона розуміла, що війна прийде до рідного регіону вдруге. Подумала тоді: «Треба вибиратися, бо як почнеться наступ, ми тут і залишимось».

Речі зібрані, валізи спаковані — вони були готові негайно виїжджати вже зранку 24 лютого.  

«Найважче розрахувати, коли їхати. Буває, що тихо, і ти певний, що зараз саме час евакуйовуватися. І тут починається обстріл. Чим пізніше, тим складніше було залишити місто — росіяни обстрілювали евакуаційні колони», — каже Олександра.

З рідних та знайомих у місті залишилась лише бабуся жінки. Вона і розповідала дівчині про перші обстріли, життя в підвалах, загибель мирних жителів. 

«Майже всі магазини були зачинені. У відносно тихі дні оголошували списки адрес декількох точок, що працювали, і де можна було придбати продукти. В один із таких днів біля магазину зібралась велика черга. Тоді російська ракета поцілила просто в людей», — переповідає Олександра розповідь бабусі. 

Зранку 12 березня біля Сєвєродонецького міського театру драми мешканці чекали на гуманітарні ліки та їжу, як раптом неподалік прилетіла російська артилерійська міна. Двоє людей загинули на місці, ще дві жінки згодом померли в лікарні.

Свідком цієї події став і Сергій — мешканець Сєвєродонецька. Хлопець покинув місто наприкінці березня через обстріли. 

«Росіяни без сорома обстрілювали лікарні та житлові будинки, в основному били “Градами”, ствольною артилерією та ракетами. Зазвичай я відрізняв, чим били по нас, використовуючи вібрацію та гучність вибуху. Згідно з інформацією моїх знайомих, російські військові могли пропустити через КПП біженців, а потім відразу ж відкрити по машині вогонь», — розповідав Микола. 

Вчорашні торгові центри, будинки культури, школи перетворились на потрощені руїни. Відтак під постійними російськими обстрілами тисячі мирних мешканців жили у бомбосховищах та підвалах житлових будинків. 

«Кожного дня були артилерійські обстріли. В наш будинок снаряди влучили декілька разів — є дірки в стінах. Сусіди, які приїжджали в Сєвєродонецьк через Росію та тимчасово окуповані території, щоб забрати речі, розповідали, що в квартирах жили російські військові. Росіяни не пустили їх додому, поводилися агресивно, але фізично нічого не робили», — говорить дівчина. 

Росіяни знищили продуктові склади — у місті була гуманітарна катастрофа. Тоді почалася організована евакуація, яка тривала до останнього моменту — кінця червня. Потім вже не було можливості через щільні обстріли та тимчасову окупацію. 

«Місцева влада вмовляла людей евакуйовуватися — були організовані автобуси. Але ці автобуси їхали порожніми. Коли російські війська підходили все ближче, і місто вже було у вогні, люди відмовлялися виїжджати. Їх не можна осуджувати повністю, тому що вони самі несуть відповідальність за своє життя. Але з іншого боку, вони заважали військовим, і ті люди, які брали участь в евакуації, ті ж самі водії, ризикували своїм життям, щоб вивезти людей, а їздили порожніми», — каже Олександра. 

25 червня 2022 року російська армія повністю захопила Сєвєродонецьк. Відтоді виїхати з міста можна лише на тимчасово окуповану територію. Росіяни одразу ж почали знімати пропагандистські відео з роздачею гуманітарної допомоги сєвєродончанам, проте в місті була гуманітарна катастрофа на межі з голодом — їжі, яку привозили українські волонтери, не вистачало. 

«Вони робили все на камеру. Завозили, наприклад, продукти по п'ятьох підвалах, знімали це і до інших вже не їхали. Так само відбуваються прибирання в місті. Оголошується про початок прибирання і налагодження життя, а насправді прибирають на якійсь території, яка потрапляє в кадр, і все — прибрано тільки цей шматок території від дротів, сміття та цегли. А потім вони їдуть і все інше навколо залишається брудне», — розповідає Олександра. 

В Сєвєродонецьку відсутнє покриття українських мобільних операторів.  Єдиний доступ до зв’язку надає незаконна телекомунікаційна компанія, підконтрольна НЗФ «лнр» «Лугаком». 

«Це дуже дорого, тому люди часто не купують “лнрівські” сімкарти. Відповідно, зв’язатися з тими, хто в місті, складно. У населених пунктах, які більш-менш цілі можна через інтернет, подзвонити через Viber або Telegram. Телебачення теж немає. Якось вони запустили вантажні автомобілі з великими екранами у всіх місцях масового скупчення людей. Крутили на цих екранах російську пропаганду, промивали мізки», — говорить дівчина. 

Місто досі не забезпечено водо-, електро-, газо- та теплопостачанням. Так звана «влада» Сєвєродонецька пообіцяла жителям, які залишилися без оселі, переселити у села, де є порожні будинки. Водночас у під’їздах росіяни розміщують оголошення про наявність порожнього житла. Зокрема, туди планують заселяти представників так званої «адміністрації» та військових армії Росії.

Окрім того, в останні місяці росіяни не виплачують заробітні плати містянам, які влаштувалися на комунальні підприємства.

Це останні новини, які українці дізналися про місто. Усі інші люди, яким ми писали, не виходять на зв’язок.