Одні й ті ж самі вбивства в одній і ті ж самій будівлі: аналіз-розбір найрейтинговішого комедійно-детективного серіалу трьох останніх років

31 серпня 2021 року на стрімінговій платформі «Hulu» стартував вкрай успішний серіал — «Убивства в одній будівлі» («Only Murders in the Building»). Три роки поспіль (у 2022 році вийшов другий сезон, зараз триває третій) він тримається в топах переглядів Hulu, критики та глядачі переважно відгукуються про нього позитивно, великі-превеликі «зірки» кіно та телебачення — від безсмертної Ширлі Маклейн до беззмінної Меріл Стріп — вважають за честь з'явитися в серіалі у невеликих ролях — одним словом, все як треба. 

Однак за фасадом визнаного стрімінгового проєкту ховається типовий переказ одноманітних детективних кліше у стилі-манері Агати Крісті, прикрашений нудним пафосним драматизмом та нью-йоркським хіпстеро-зумерством. Докладніше — і набагато зліше! — у рецензії.

Серіал «Убивства в одній будівлі» — це творіння популярного коміка Стіва Мартіна («Літаком, поїздом, машиною», «Рожева пантера») та його колеги Джона Роберта Хоффмана («Північне сяйво», «У пошуку»). За останні 15 років ім'я Стіва Мартіна поступово зникало з великих екранів, через що багато хто списав його з рахунків — але воно і не дивно, адже пік творчості актора припав на вісімдесяті та дев'яності роки. Проте «Убивства в одній будівлі» стали його грандіозним поверненням на малі — хоча, які ж вони малі! — екрани. 

Однак у минулорічному інтерв'ю Стів Мартін заявив, що після «Убивств» не має наміру більше зніматися і по завершенню серіалу покінчить з акторською кар'єрою. Ну що ж, як то кажуть, поживемо-побачимо.

Концепція серіалу фантастично проста. Головні ролі — а також ролі виконавчих продюсерів «Убивств в одній будівлі» — відводяться самому Стіву Мартіну, його давньому товаришеві Мартіну Шорту (разом вони, наприклад, знімалися у двох частинах комедії «Батько нареченої») та наймолодшій «зірочці» колективу — попзірці Селені Гомес («Відв'язні канікули», «Дощовий день у Нью-Йорку», «Мертві не вмирають»). 

Їхні герої — мешканці найкрасивішого будинку у Верхньому Вест-Сайді, що у Нью-Йорку. Стів Мартін виконує роль колись популярного, а тепер підзабутого телевізійного актора, який доживає свою пенсію (по суті, грає самого себе). Своєю чергою, Мартін Шорт виконує роль колись популярного, а тепер підзабутого театрального режисера, який так само доживає свою пенсію. Селені Гомес — найменш цікавій з усіх головних персонажів — дісталась роль багатостраждальної зумерки, яка вирізняється, за традицією сучасного Голлівуду, суворим характером та розвиненим інтелектом. 

Всі вони самотні, всі вони самі по собі, всі вони тією чи іншою мірою страждають на депресію. Доля зводить трійцю в ліфті, а потім перетворює на друзів завдяки загадковому вбивству, яке сталося в будинку героїв. Будучи шанувальниками кримінальних подкастів, вони вирішують провести самостійне розслідування та записати про це подкаст, якому дають назву — усі разом! — «Убивства в одній будівлі».

Найточніші епітети, які підходять для «Убивств в одній будівлі» — це «затишний» та «атмосферний». Серіали такого типу — від «Я ніколи не...» до «Теда Лассо» — створюються як терапевтичний заспокійливий засіб. На таких серіалах — мейнстрімних, розважальних, фонових — глядач відводить душу, забуваючи про набридливі буденні проблеми та екзистенційну плутанину у своїй голові (навіть якщо самі герої подібних шоу постійно страждають і депресують). 

І ось саме ця терапевтична властивість «Убивств» — одночасно і головна перевага, і головний недолік серіалу. Перевага — бо велика кількість глядачів шукає чогось подібного і з радістю дивиться подібне (що, як розумієте, забезпечує високі рейтинги). Недолік же — бо творці «Убивств в одній будівлі» надто захопилися цією «затишністю» і «атмосферністю», куди менше уваги приділивши логіці сюжету, психологічним портретам героїв та якості гумору. 

«Убивства» вийшли абсолютно беззубими та прісними — як емоційно, так і оповідально. Так, жанр цього серіалу — комедійний детектив, проте по-справжньому смішних жартів у ньому — дещиця, а детектива, який би затягував — ще менше.

Абсурд сюжету «Убивств в одній будівлі» доходить до такого апогею, що в якийсь момент події серіалу зовсім втрачають будь-яке значення — і тобі вже стає байдуже, де саме опиниться Селена Гомес або яким чином Мартін Шорт досягне бажаного. При цьому «виправдання» критиків, які справедливо стверджують, що «Убивства» — це серіал, який лише прикидається детективом, а насправді є трагікомедією відносин, особливо нічого не змінюють. Так, Гомес, Шорт і Мартін постійно кепкують один з одного, колективно переживають індивідуальні травми і так далі за списком, але все це — топтання на одному місці. 

Взагалі, вічні повторення — один із найбільших недоліків серіалу. Флешбеки, кліффхенгери, епізоди, зняті з погляду другорядних персонажів — методика «Убивств в одній будівлі» прочитується вже на п'ятому епізоді першого сезону. Але Бог із нею, з методичкою! Сценарій — ось до чого справді варто причепитися! Якщо герої Стіва Мартіна та Мартіна Шорта, без перебільшення, витягують на собі весь серіал, принаймні демонструючи експресію та клоунаду, то Селена Гомес від сезону до сезону ходить із кислим обличчям і майже нічого, у всіх сенсах цього слова, не робить. Доходить до того, що в одному з епізодів вона «наказує» самій собі згадати момент, який її свідомість стерла з пам'яті... і благополучно його згадує! 

Знаєте, таким чином у «Вбивствах в одній будівлі» вирішується буквально все? Якщо щось потрібно — воно неодмінно відбувається. Якщо «вбивця» спійманий в абсолютній темряві, то якраз у момент його упіймання в будинку вмикається світло. Зрозуміло, що в таких випадках говорити про реальну драматургію взагалі не доводиться. В «Убивствах» навіть смерть обставлена як нікудишній прикол — жертвам у серіалі неможливо співчувати, бо жоден його персонаж не правдоподібний психологічно.

Коротко кажучи, «Вбивства в одному будинку» — типовий культурний продукт покоління зумерів (щоправда, створений пенсіонерами). Яка тут «ейфорія»?! Який тут «кумир»?! Це — похмура і одноманітна розвага-одноденка, зовсім не здатна вирватися за рамки традиційного комерційного мейнстріму. Жодного ризику і ніякої фантазії. Одні й ті ж самі вбивства в одній і ті ж самій будівлі.