Сантехніки, яких не викликали: рецензія-розбір «Сантехніків Білого дому»

Вотергейтський скандал та витік секретних документів з Білого дому, вбивство Джона Кеннеді та трагічна загибель Дороті Гант, шпигунство та державні перевороти, демократи та республіканці, Річард Ніксон та Джордж Макговерн, Капітолій та «The Washington Post» — сатиричний «НВО»-серіал «Сантехніки Білого дому» («White House Plumbers»), одна з головних травневих стрімінгових прем'єр, може похвалитись такою кількістю історичних та політичних сюжетних поворотів і тем, що їх, мабуть, вистачило б на добру дюжину серіалів. 

Звичайно, фурору «Сантехніки» не викликали, а з роками, напевно, загубляться серед інших політичних сатир в обширній стрімінговій бібліотеці «НВО Мах», проте 5-епізодна історія про невдалих оперативників Говарда Ганта (Вуді Гаррельсон з «Природжених вбивць», «Голодних ігор» та «Трикутника печалі») і Джорджа Лідді (Джастін Теру з «Малхолланд Драйв», «Американського психопата» та «Залізної людини 2») вийшла вкрай актуальною та смішною до непростих сучасних — насамперед американських — реалій, в яких прослідковуються явні паралелі з епохою Вотергейта 1972-1974 років. 

«Сантехніки Білого дому» не соромляться нагадувати про хиткість демократичного ладу, про спокусу — споконвічну, прокляту, непереборну спокусу будь-якого правлячого режиму! — зловживати владою в особистих інтересах, про «природну брехливість» політиків і — куди ж без цього! — про банальну людську дурість. Однак давайте про все по черзі.

«Сантехніки Білого дому» належать до того типу серіалів, у яких є важливим історичний контекст. Більшість американців, напевно, в курсі і вотергейтського скандалу, і судових слухань, що послідували за ним, і багатьох інших політичних подій першої половини 70-х років, результатом чого стала відставка Річарда Ніксона. Однак в наших краях про це чув далеко не кожен. 

Якщо коротко, то розбещений владою президент-республіканець Ніксон напередодні чергових виборів посприяв стеженню-прослуховуванню своїх опонентів-демократів зі зрозумілою метою — розжитися компроматом на них, а у ході діла ще й дізнатись, чи не розжилися вони компроматом на самого Ніксона. Однак такому хитрому плану не судилося збутись. 

Команду агентів-оперативників, які встановлювали апаратуру для прослуховування у штабі Демократичної партії, розташованого в готелі «Вотергейт», зловили на гарячому. Крок за кроком поліція та ФБР дізнались про зв'язок оперативників із партією Ніксона; деякі з обвинувачених, намагаючись уникнути тюремного ув'язнення, погодились співпрацювати зі слідством і почали давати інтерв'ю. Тоді були оприлюднені так звані «плівки Ніксона», на яких президент наговорив такого, що від нього відвернулися навіть найвідданіші соратники — коротше, картковий будиночок посипався і через деякий час, попри повторне переобрання, Ніксону оголосили імпічмент. 

Сьогодні вотергейтський скандал вважається «найважливішою політичною подією в історії мирної Америки», про неї знято чимало фільмів і серіалів (від «оскароносної» «Усієї президентської раті» до «Фрост проти Ніксона»); написано багато книг (одна з них, «Чесність: хороші люди, поганий вибір і життєві уроки з Білого дому» 2007 року, лягла в основу «Сантехніків»); в США прийняли безліч законів, щоб уникнути повторення подібного.

Оперативниками, які провернули — а точніше, провалили — «Вотергейт», були Говард Гант (1918-2007) та Ґордон Лідді (1930-2021). По суті, саме їхні дії зрештою і призвели до відставки президента США, адже якби вони не припустилися помилок, не попалися поліції, не потрапили на перші шпальти газет, тоді — хто зна! — Ніксон, можливо, продовжив би переобиратися на президентській посаді, з кожним наступним роком доводячи Америку до ще більшого протототалітарного стану, зображеного у коміксовому фільмі «Watchmen» (2009). 

Саме ці простаки Гант та Лідді і стали головними героями «Сантехніків Білого дому». 

Звичайно, через специфіку сатиричного жанру, обидва персонажі утровані майже до рівня карикатури (наприклад, невдалий і самолюбний Гант не проти похвалитися своїм шпигунським минулим, а прибацаний і одержимий Лідді, анітрохи не соромлячись, «надихається Гітлером»), але їхні історичні прототипи і справді були тими ще самородками! 

ЦРУшник Гант опублікував аж 73 романи (у певний момент його кар'єри з Ганта ліпили «американського Яна Флемінга», автора бондіани), його досі підозрюють у причетності до вбивства Джона Кеннеді, він курував державними переворотами, об'їздив пів світу та відсидів у в'язниці. ФБРівець Лідді від свого колеги не відстає — його життя було не менш шаленим. І от саме цих «кадрів» і призначили «сантехніками Білого дому» — зарахували до групи оперативників при штабі Ніксона, яким було наказано встановити, яким чином секретна урядова інформація просочується в пресу («сантехніки усувають витоки»), а ще — нібито в державних інтересах стежити за ворогами Ніксона («боротися з “червоною загрозою”»). І ось, власне, про це — насамперед очима Говард Ганта — і розповідають «Сантехніки Білого дому».

«Сантехніки Білого дому» — колективна робота найближчих соратників одного з найцікавіших сатириків сьогодення Армандо Іаннуччі («Гуща подій», «Віцепрезидент», «Смерть Сталіна», «Авеню 5»). Сценаристи Алекс Грегорі та Пітер Хайк, режисер Девід Мендел — саме на їхніх плечах трималася найвизначніша політична сатира Іаннуччі «Віцепрезидент» (2012-2019) з Джулією Луї-Дрейфус у ролі віцепрезидентки, якій довелось звикати до реалій високих кабінетів та владних політиків. 

У «Сантехніків Білого дому» перекочувало багато з того, за що ми любимо роботи Іаннуччі: легкість оповідання, помірна міра абсурдизму, нещадна сатира, дурість всіх і кожного, шалений гумор тощо.

Сутність «Сантехніків Білого дому» полягає у висміюванні «володарів світу», які здаються навколишнім (та й самим собі) могутніми і розумними королями, а насправді — досить часто — є повними дурнями, неспроможними навіть на найпростішу роботу. Нами, на жаль, правлять не етичні інтелектуали, а самозакохані та недалекі політики, які думають лише про те, як би вислужитися перед старшим начальством, а не послужити на благо країни. 

Принцип героїв «Сантехніків» простий: «Хто має владу — тому й служиш». Звичайно, для головних героїв серіалу Говарда Ганта та Ґордона Лідді ідеологія не менш важлива (вони й справді вважають, що Річард Ніксон — ідеальний американський президент, а демократи здатні зруйнувати країну на раз-два), проте суть якраз у тому, що за ідеологічними поглядами все одно ховається банальне бажання підзаробити, прославитись і обов’язково «залишитись у сідлі». 

З чого починаються «Сантехніки»? З сумного Говарда Ганта, який мріє повернутись до «вищої ліги», потрапити до Білого дому, знову шпигувати, а не просиджувати штанці у кабінетах. Тож мав рацію той учасник тодішніх подій, який сказав, що Вотергейт просто не міг не статися, оскільки самі люди та атмосфера того часу буквально підштовхували до чогось подібного. 

І хоч би яким смішним і кумедним не був серіал, основна його ідея більш ніж серйозна. «Страх і влада» — говориться у «Сантехніках». Поки людина прагне залякувати та володарювати, Вотергейт повторюватиметься знову і знову.