«СтудМентор»: як в Україні розвивають інтелектуальне волонтерство

Окрім зовнішніх чинників, таких як пандемія та повномасштабне вторгнення, українська освіта зазнала впливу ще й внутрішніх чинників — нестачі кадрів. Молодь усе рідше обирає освітню сферу, в українських школах бракує вчителів. Натомість дітям необхідна підтримка та дорослий, який стане для них опорою. Програма студентського менторства вже давно популярна у світі та довела свою ефективність. «СтудМентор» — це ініціатива від ГО «Навчай для України» за підтримки Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні та за фінансування Глобального партнерства заради освіти (GPE), де молоді люди підтримують школярів шляхом академічного менторства. 

У час, коли освітні втрати лише поглиблюються, в ГО «Навчай для України» подумали: а чому б не спробувати залучити студентів до їх подолання? Молодь катастрофічно потрібна цій країні, а також кожній дитині з прифронтових регіонів, яка не має нормального доступу до освіти.

Анастасія Донська, керівниця напряму з подолання освітніх втрат ГО «Навчай для України» зазначає, що в Україні зараз величезна криза в освіті. Діти не мають постійного доступу до навчання, вони зневірюються в тому, що навчання справді є цінним. В інших країнах досвідчені студенти-ментори, які мають хороші знання у своїй сфері, пропонують дітям провести їх крізь предмети, в яких вони є фахівцями. Зокрема, такі процеси відбуваються у Великій Британії, США, Німеччині та безмежно надихають. 

«СтудМентор» — це волонтерська програма для української молоді, яка готова навчитися менторства та викладати онлайн для дітей із прифронтових регіонів обраний ними предмет. 

Цей досвід також допоможе молоді навчитися ефективніше працювати в команді та підсилити менеджерські навички.

Проєкт проводиться впродовж року хвилями. Хвилі набору стартують приблизно щомісяця.

Одна хвиля безпосередньо навчання ментором (студентом) менті (школяра) триває вісім тижнів. Ментор — фахівець із досвідом у певній сфері, який передає свої знання та вміння іншим. Менті — той, хто переймає досвід. Усі діти, яких навчають у межах програми, — це школярі з прифронтових регіонів або внутрішньо переміщені особи. У них часто немає доступу до якісної освіти. Є діти, які вперше за цей навчальний рік саме зі студменторами вивчають хімію, оскільки у сільській школі немає вчителя хімії і її для них просто не викладають. Є діти, які розкриваються на проєкті, діляться зі студменторами тим, чим не наважуються поділитися із дорослими: тут роль грають невеликі вікові розриви між студентами й учасниками. 

«Зараз я випустила чотири класи й, напевно, ключовою навичкою, яку я отримала, є навчитися не лише слухати, а й чути. Я вважаю це ключиком до успіху та вдалої комунікації з менті (школярами). Адже коли ми чуємо, ми знаємо про їхні вподобання, страхи, проблеми та виклики. Ми можемо почути навіть якийсь випадковий факт про дитину та згадати його за декілька занять. Цей момент підкріплює та закріплює комунікацію між нами, роблячи зв'язок міцнішим. Це дозволяє будувати довіру. Не навичкою, а, скоріше, інсайтом, є те, що я почала вважати дітей рівними собі», — розповідає Надія Швець.

Завдяки програмі відбувається інтеграція молодих людей в життя дітей. 

Наталка Гордовська, студентка магістратури Київського національного університету імені Тараса Шевченка, біологиня, учасниця «СтудМентора», популяризаторка науки через проєкти «UkrTeenScience» та «It's Med Ed.» зазначає, що молоді ментори, які є ближчими за віком до школярів, можуть створити більше довіри та взаєморозуміння. Школярі бачать у своїх менторах приклад того, чого можна досягти за кілька років. На її думку, найсильнішу мотивацію дає людина, яка слугує рольовою моделлю. Вона також поділилася своєю мрією, щоб колись її учні, вже дорослі, згадували її як вчительку біології, яка була «класною».

Країна потребує інтелектуальних здібностей як молодих людей, які лишилися, так і тих, які виїхали за кордон. «СтудМентор» допомагає українській молоді, яка проживає за кордоном, зберегти в собі український контекст.

Основною мотивацією приєднатися до програми є персональний вклад у країну та підтримка дітей. Також це досвід викладання та комфортний вхід у професію.

Наприклад, студенти, які зростали в малих містах або на тимчасово окупованих територіях, розуміють, що ці школярі недоотримують те, що мають діти з великих міст. Є випадки, коли молодь, яка виїхала з окупації, шукала, чим посприяти у відбудові країни, й пішла виклади дітям із тих самих територій.

«Навички, які здобув у ході викладання, — це "криголамчики", які я постійно використовую, щоб визначити емоційний стан менті та допомогти їм. А під час навчання, яке проходило перед хвилею, та на тренінгу в Карпатах, я покращив навички ненасильницького спілкування (ННС) та багато інших корисних умінь. Досвід менторства дуже допомагає мені в повсякденному житті, а навички ННС є надзвичайно корисними й також дуже допомагають у роботі. Вони показують, як можна покращити викладання, щоб учні краще та легше розуміли матеріал. У мене є мета — найпростішими словами пояснювати школярам складні теми», — розповідає Владислав Кучерявий, випускник Житомирського державного університету імені Івана Франка, вчитель фізики із Житомира, учасник програми «СтудМентор». Він цікавиться залученням відеоігор до уроків для збільшення зацікавленості серед дітей.

«Якщо говорити про критерії відбору, у нас є портрет ментора. У ньому зосереджені речі, на які ми звертаємо увагу, аби вирішити, чи людина зможе пройти через етапи навчання, як вона відреагує на це навчання. Насамперед людина має володіти знаннями з певного предмета. Також ми дивимося на те, наскільки людина активна, наскільки готова вкладати ресурс, наскільки емпатична до інших людей. Якщо дивитися на тих менторів, які є в спільноті, то це люди з різних сфер. Дехто з них є молодими вчителями, яким хочеться мати свою спільноту, свою підтримку, бо в школі це отримати досить важко. Дехто з них є репетиторами й для них важливо бути корисними тут в Україні. Є просто дорослі люди, яким хочеться виділяти частину свого часу на щось, що матиме сенс», — зазначає Ірина Копайгородська, координаторка програми «СтудМентор».

Кожен ментор заповнює анкету, проходить інтервʼю, предметне тестування, онлайн-курс про основи менторства і 24-годинний навчальний інтенсив. Ті, хто пройшов цей шлях, успішно стають менторами для дітей.

«Супервізори завжди радо ділилися знаннями та розбирали окремі випадки з наших сесій. Ти завжди перебуваєш під крильцем у когось більш досвідченого, тому переживання стосовно “недостатності” можуть бути розвіяні», — говорить менторка Наталка Гордовська.

Експерти команди НДУ розповідають, що ключовим викликом є пошук молоді, яка готова викладати. 

Через безпекову ситуацію на прифронтових територіях важко достукатися до дітей, які потребують цієї підтримки. Наприклад, вони не мають техніки для онлайн-зв’язку. Глибинними є освітні втрати. Одна з менторок переробляла програму з хімії з самого початку вивчення, адже у дівчат з Харківщини не було такого предмета взагалі. 

Ситуація непроста й дітей в Україні, які потребують допомоги, багато. Проте інструментів, аби достукатися до них, на жаль, мало. Запити є навіть на такі предмети, як музичне мистецтво та фізкультура. 

Долучитися до програми може молодь з усієї країни, а також ті, хто перебувають за кордоном. 

Потрібно мати більш як 18 років і володіти знаннями одного зі шкільних предметів, а також бути готовим пройти інтенсивне навчання та виділяти на участь у програмі від чотирьох годин на тиждень упродовж восьми тижнів.