Від цифрового меморіалу до художніх виставок: як в Україні шукають нові підходи до вшанування пам'яті

Сьогодні вкрай важливо зберігати пам’ять і захищати її від перекручувань та знищення. Адже пам’ять — це наша опора, що допоможе зберегти майбутнє. Пам'яті потрібна нова мова, що допоможе осмислити травмуючі події. Тож ми розкажемо про три українські проєкти, що вже зараз змінюють підходи до вшанування пам’яті. 

Доступ до класичних меморіалів-споруд обмежений географічно, до нього зазвичай мають доступ лише жителі відповідної громади. Та чи можна створити меморіал, який зможуть відвідати люди з усього світу і який буде постійно оновлюватися? Відповідь на це питання знайшла громадська організація «Або», яка запустила «Платформу пам'яті “Меморіал”». На ресурсі команда проєкту разом із журналіст(к)ами та фрілансер(к)ами розповідає історії загиблих захисників та захисниць, а також цивільних жертв війни. Крім цього, на платформі публікують матеріали про культуру пам’яті в інших країнах.

Команда також шукає форму для цифрового меморіалу. Обравши зацікавлену громаду, організація почала співпрацю з Ічнянською громадою Чернігівської області. Для створення змістовного наповнення «Або» провели серію експедицій та зібрали 30 історій загиблих, які лягли в основу цифрового меморіалу. До запуску проєкту команда залучила громаду: провели онлайн- та офлайн-дискусії, презентували прототип та разом його протестували.

«Як саме виглядатиме цифровий “Меморіал”, яку інформацію та в яких форматах міститиме — ми вигадуватимемо спільно з жителями громади та представниками креативних індустрій. Нам важливо врахувати запити місцевих жителів і створити “Меморіал”, який стане для них дуже своїм, зрозумілим, важливим», — розповіла співзасновниця «Меморіалу» Лєра Лауда для видання «Zemlyaivolya.net».

Війна Росії проти України є найбільш задокументованим актом збройної агресії в історії. Ми споживаємо та обробляємо гігабайти контенту: від фото та відео з місць прильотів до інтерв’ю в медіа з військовослужбов(и)цями. Зараз ці матеріали працюють як інструменти фіксації пам’яті подій і людей. У майбутньому вони будуть використані в кримінальних судах, журналістських розслідуваннях, наукових та мистецьких роботах. Для збереження та обробки таких даних ГО «Докудейз» та Infoscope розробили Архів війни — реєстр матеріалів, що пов’язані з повномасштабним російським вторгненням в Україну. 

«Мільйони людей стали жертвами та свідками численних злочинів. За допомогою найпростіших засобів документування ми можемо зробити ці злочини видимими та покарати винних. А також розповісти світові про те, як це — жити під час війни», — зазначають ініціатори проєкту для Svidomi.

До Архіву війни завантажили понад 20 млн медіафайлів, а команда проєкту зібрала понад 2 000 інтерв’ю зі свідками війни та воєнних злочинів. Завантажити фото, відео чи аудіоматеріали, а також надати свідчення про воєнні злочини Росії для Архіву війни може кожен та кожна. А ось для доступу до зібраних даних та їхнього використання потрібно пройти бекграунд-чек та авторизуватися. Так «Докудейз» гарантують безпеку збереження інформації.

Мистецтво — один із потужних засобів трансляції пам’яті на широку аудиторію, спосіб говорити про те, про що немає сил говорити вголос чи текстом. Саме мистецтво як інструмент меморіалізації обрала дніпровська галерея «Артсвіт», яка разом з кураторкою Алею Сєгал створила виставку «Земля під нігтями нагадує мені запечену кров». 

Виставка об’єднала роботи шести художниць, які осмислюють досвід проживання війни жінками в Україні: Kinder Album, Анни Звягінцевої, Ольги Кузюри, Дар’ї Молокоєдової, Маргарити Половінко і Даші Чечушкової. Джерелом для створення робіт стали напрацювання громадської організації «Північна культурна столиця», яка зібрала свідчення жінок, що пережили окупацію Чернігівщини, а також матеріали платформи пам’яті «Memorial». 

Виставка відкрилася у червні 2024 року в галереї «The Naked Room» у Києві, а з початку липня — в галереї «Артсвіт» у Дніпрі.